Мій третій Лістопад.

Автор: Андрій Моргун. 

 

Що ж… Мій третій “Листопад”…

 

Бігти Листопад ще раз я вирішив рівно тоді, коли фінішував на ньому рік тому назад. Тепер питання в команді. Команда зібралася наступна:

 

 

-Макс Бєлим – той, хто завжди все розрулює і завжди правий (хоч насправді і не завжди). Той, хто капітан і, майже, завжди запізнюється та згадує який він старий і що йому “пора на пенсію”.

 

-Макс Іванич (далі просто Іванич) – той, хто вперше на листопаді, але добре шарить техніку, тому відповідає за те щоб лазити туди, куди всім іншим лізти впадляк, наприклад, по воду для суддів на етапі в 10-ти метровий колодязь.

 

-Діма Прянішніков – той, хто також вперше потрапив на листопад і намагається зрозуміти що до чого, але при цьому задоволений і не жаліється на життя.

 

-Я – той, хто завжди усім не задоволений, переважно тим, що ми мало ломимо (йдемо) чи беремо мало балів, але в той же час “а може ну його в баню цей водний етап? бо впадляк діставати лодку і надувати її”.

 

Підготовка (за день до часу “Ч”): спорядження рівномірно розподілене по кімнаті – на ліжку, під ліжком, під столом, в шафі, на підвіконнику, на столі, в антресолі, etc.

 

Блок 0:

 

Дійшовши до метро з Іваничом розумію, що забув свою літрову кружко-миску і ложку – не біда 10-ти хвилинний 1,5 кілометровий марш-кидок і проблема вирішена. Прийшли на місце, попередньо зустрівшись з Дімою в метро. Ждемо Кепа, нам перевірили тим часом водне спорядження. Досі чекаємо, потроху починаємо проклинати його і підмерзати. І от через 40+ хвилин наш лідер нарешті добрався до нас. Відправили його на перевірку документів, а самі почали розкладати снарягу. Стали в чергу до Кості на перевірку, чекаємо… Поклеїли наклейки на каски, повдягали ліхтарі туди ж, полежали, почитали умови, подивились карту, зробили з пляшок-скотча-шнурка рятувальний жилет… Починаємо нервувати, бо до закінчення блоку лишається щось накшталт 15 хвилин. Хтось намагається влізти в чергу перевірки перед нами, переконуємо Костю що ми перші. В екстренному порядку проходимо перевірку, пакуємося, і звалюємо на наш потяг із Сіті-17. Особисто мені, як фанату HalfLife, сподобалось, що все почалося саме так, шкода тільки, що не було продовження сюжетної лінії. Сидимо в електричці, обдумуючи і обговороючи план “як вздрючити всіх на першому блоці”, періодично пошикуючи один на одного щоб ніхто не почув наш план. Зарані виходимо в тамбур, обговорюємо, як отримати моментальну перевагу зв’язавши розсувні двері з обох сторін вагону, але добряче пофантазувавши вирішуємо, що все буде за принципом “Нехай переможе найсильніший”.

 

Блок 1:

 

Прибуваємо на платформу, вивалюємося з електрички, на ходу вмикаю GPS-трек, погнали! Якась команда намагається бігти за суддями які тікають на етап “фізуха”, але в суддів менше речей, тому вони успішно втікають. Перші два КП беремо толпою з усіма, а після того вимикаємо ліхтарики і розчиняємось в темряві. Кілька разів добряче вступивши в багюку, але відірвавшись, вмикаємо ліхтарики і прямуємо на 5-те КП. На ньму нас чекали судді і “фізуха”, кажуть що ми перші прийшли, але то й не дивно. Відмічаємо кп і починаємо фізушить. І так перше завдання потрібно всією командою присісти 20 чи 30 разів присісти у всій амуніції, Макс при цьому каже що він вже застарий для такого лайна, але то лише розмови до яких ми звикли. На друге в нас було пройтися на руках з підтримкою тіммейта метрів 20, а назад помінявшись місцями. Вдягаємо наплічники і йдемо на шосте, як виявилося, неіснуюче КП (чи може існуюче але неправильно поставлене суддями. Намотуємо хатичні фігури в лісі протягом 15 хвилин, а потім знову в дорогу. Беремо ще кілька КП і вирулюємо на фінішну пряму орієнтування.

 

Тут починається техніка. Пакуємо Гошу (умовний потерпілий) в ноші і гуляємо з ним навколо озера, після чого катаємо його на крутопохилій вниз. Далі колода з потерпілим. Я потерпілий, мені накладають шину на ногу, скажу відверто, від тої шини було більше болю ніж користі. Переїзджаю на інший берег на спині Іванича і сиджу розв’язуюсь. Далі йдемо на маятник і як виявляється на ньому не можна говорити та ще і є сліпий потерпілий. Дивимося як страждає команда, що йде перед нами, разу з 20-го вони нарешті переправляюся. І тут настає наша черга. Постраждалий Діма, попереджаю його, що коли я постукаю по касці, то потрібно буде розігнатися і стрибнути в невідомість. Перший у нас перелітає Макс, з першого разу, недарма ж у нього стільки досвіду. Далі все просто, головне правильно стрибнути, а там тебе підтягнуть, єдине ще потрібно добре розуміти жести напарників. Переправившись і поставивши рекорд етапу йдемо на переправу попаралельних мотузках, але там добряча черга, тому йдемо на інший кінець озера на водну переправу з об’єднанням. Приходимо, розуміємо що нам потрібна ще одна команда для проходження етапу, видзвонюємо всіх знайомих суддів, щоб направили до нас команду. Чекаємо команду, але раптом приходить НікоНептур і ми вирішуємо об’єднатися з ними. Сказано-зроблено, качаємо лодку, зв’язуємо мотузки, бо ж переправа добрячих 70 метрів. Не напрягаючись проходимо переправу і переправляємося з острова на сушу на лодках. Далі пакуємося і йдемо на фініш блока, де маємо відпочинок і сніданок, щоправда не зарахований суддями, бо наш кеп провтичив час коли треба було поставити варитися їжу. Далі презентація команд. Оскільки форма була обов’язкова, то половина команд як форму обрали собі світовідбиваючу житлетку “даїшників”. На цьому блок закінчується, однак то не біда, бо є ще два про запас.  

 

Блок 2:

 

Швиденько спакувавши наплічники, вирушаємо далі. Проходимо через село, звертаємо на просіку і беремо перше КП, далі фігачимо по лісу збираючи КП направо і наліво. Єдине що трохи блуконули на переході між супутниковими знімками, за якими ми орієнтувалися, але завдяки GPS виходимо саме туди, куди потрібно. Беручи чергові КП заглиблюємось в ліс. Починаю проклинати себе за те, що погодився нести ноші і весла, бо вони на добрячих 30-40 см виступають над мною та рюкзаком, відповідно я зачіпав гілки навіть там де всі спокійно проходили. Йдемо ми значить, аж тут стежка чи то що від неї лишилося впирається в канал. Скидаємо рюкзаки, шукаємо як переправитися. Вирішуємо стрибати по купинах, благо канал маленький, можу метра зо 2 в ширину, але ноги мочити ніхто не хоче. Переправляємося  успішно, з намоченого у нас лише нога Макса. Прямуємо на КП, там знову зустрічаємося з НікоНептуром і йдемо на фініш орієнтування.

 

Привалюємось, швидко ліплю пластир, а тим часом кеп отримує подальші вказівки і кричить качати човен. Об’єднуємося з іншою командою, зв’язуємо наш надувний човен і їх матрас, тут мені кажуть що сплавлятися буду я, я не хочу але треба. Сплавляємося 2 кілометри по річці беручи водні КП, кілька разів було відчуття, що ось-ось проб’ю човен, але на щастя успішно добираємося до фінішу, вилазимо на берег. Розминаю ноги, бо весь час сидів на них і вони затерпли так, що я їх не відчував. Далі треба зробити “морковку” і закинути її на середину річки. Робимо з мого жилету, кидаю і з першого разу докидаю на достатню відстань, хоч насправді з метанням у мене завжди були проблеми. Проходимо далі по маркуванню з плавзасобами і чекаємо зустрічі з рештою команди. Зустрівшись і роз’єднавшись йдемо тестити ноші на Максу, він трохи страждає при цьому але то нічого. Далі чекаємо нараду і їмо бутери. На нараді виявляється, що в нас чергове об’єднання. І одна команда з трьох команд з якою ми об’єдналися одразу ж сходить з дистанції, але може то і на краще. Із кожної команди віддаємо потерпілого, в нас це Діма і він ще не знав що йому достобіса довго прийдеться сидіти на острові. Далі капітани йдуть своїм маршрутом, а ми біжимо займати табір, біжимо в буквальному сенсі. Не люблю бігати з 70-ти літровим рюкзаком, тим більше не пустим. Прибігаємо першими, далі жумаримо, дюльферяємо 30 хвилин, в’яжемо вузли і… стаємо умовно потерпілими всі шестеро. Прибігають капітани і вони мають нас врятувати, надавши першу допомогу. Але на жаль, наш кеп не може в медицину і нікого не врятував, на що я насправді досі трохи злий, бо це коштувало просто купу балів. Далі мене пакують в ноші і несуть в інший табір, який зайняли капітани, тим часом я лежачи вбиваю координати в GPS. Нарешті мене доносять, я перестаю страждати і ми всі(майже) йдемо рятувати наших зданих потерпілих, але ми не знаємо на котрій з 10 точок вони знаходяться. По черзі обходимо всі точки. Проходимо маятник, беремо КП. Аж тут етап де треба зняти котика з дерева, але тут не все так просто і у нас закрадаються підозри. За котиком лізу я, аж ось дожумарюю до верху і тут мені кажуть, що в мене не працює ліва рука, але недарма я брав з собою кінець мотузки. За той кінець я піднімаю другий і з цього роблю систему та страховку. Все я врятований, а за сценарієм за мною мав лізти другий учасник і ламати ногу, але ми перехитрили суддів. Без напрягу проходимо тріщину, рятуючи звідти одного з потерпілих. Встигаємо, ще пройти кртуку вниз і врятувати одного з потерпілих, але знову не Діму. Далі повертаємося в табір і вечеряємо, а тим часом Діма повертається до нас, так як наш час уже вийшов. Кеп іде на нараду і на цьому блок закінчується. Лишилося вижити ще годин десять і тоді буде нам відпочинок і щастя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *