Мій перший Листопад.

Автор: Дмитро Прянішніков.

 

Середина другого блоку

Середина другого блоку

 

Це мій перший «Листопад». Я ще ніколи не брав участь в таких цікавих і серйозних змаганнях. Мені казали, що це треш, але я не знав на скільки саме…

 

Ще до початку змагань я зрозумів, що буде все погано. Через ряд збігів поганих обставин я лишився без своїх улюблених шузів, тому довелось брати, що під руку попало. Це точно був знак. Але хто ж здається на самому початку? Та ще й на Листопаді!

 

Їдучи у вагоні електрички набитому натовпом таких же навіжених, я зрозумів, буде весело. Усі в касках, з ліхтарями, заекіпіровані, з рюкзаків виглядають ноші і весла. Сидять розглядають карти і продумують стратегію. Відкрились двері і десятки ліхтариків подались на зустріч пригодам! О, це приємне відчуття. Дух змагань! Все почалось! Серце забилось швидше!

 

 

Що мені сподобалось в цих змаганнях, те що тут , перш за все, потрібно думати. Без технічної і фізичної підготовки мало чого досягнеш, але без голови не досягнеш нічого. Треба зрозуміти чим можна пожертвувати для того щоб досягти кращого результату. Ми берегли сили і жертвували КП на орієнтуванні.

 

Після першого орієнтування ми вийшли на тех. Блок. В темноті ночі я ще не дуже розумів, що тут коїться, але з часом почало прояснюватись. Довкола озера знаходилась купа всіляких етапів, які ми мали пройти, щоб набрати більше балів. Саме цікаве в цьому було те, що всі етапи не стандартні: якщо маятник, зі сліпим постраждалим і в повній тиші, якщо переправа, то на острів, з якого вихід лише вплав на своєму човні (якщо не проб’єш його перед тимJ), якщо колода, то з поломаним товаришем на плечах… а ті які виконувались за звичайною технікою були представлені таким чином щоб ніхто не здогадався про що мова і тричі подумали чи варто з тим зв’язуватись.

 

Приємно вразила та штука, що 36 годин, то не так і багато. І коли потрібно, то можна спокійно витримати то все і не спати. Але доля ( і організатори)  дали можливість поспати кілька годин.

 

Дуже порадувала фантазія організаторів. Я згадував як в’яжеться обв’язка і як на тому колись ми лазили. Ще бажаючих пригощали «вишуканими стравами» з черв’яків і мутної річкової води J

 

Найтяжчим в цих змаганнях для мене видалось об’єднання і рят роботи. Я був потерпілим і мусив сидіти і чекати коли мене знайдуть і врятують. Ті години були найважчими. Не через те, що холодно і хотілось їсти, а тому що, я сидів без діла, в той час коли мої друзі працювали. Я хотів допомогти хоч чимось, але за правилами мене мали спочатку врятувати. Вже були думки вплав  покинути той «острів», так не хотілось мені там сидіти. Я так і не дочекався порятунку. І прикро було не через те, що мене покинули, а через даремно втрачений там час.

 

Почався третій блок.

 

Останні години були тяжкими. Розуміння того, що вже скоро все закінчиться починає сильно розслабляти, хочеться спати, ноги починають нагадувати про себе. І вже, наче, згоден лишитись тут, або  іти повз всі етапи на фініш (щоб там заснути). Але куди ж іти? Ми ж не знаємо точку фінішу, тож мусимо набрати підказок на етапах і розгадати де знаходиться наш фініш.

 

Ми прийшли вчасно. Ми вже перемогли. Я переміг! Переміг себе, довів собі, що я можу! Що можу функціонувати понад 50 годин, що можу іти не зупиняючись годинами, що можу витягувати мокру в болоті мотузку, що можу пливти в благенькому гумовому човнику який потроху вкривається льодом, що можу не підвести команду, що можу «превозмочь» себе!

 

P.S. Коли мене запросили в команду я думав, що головне прийти вчасно, головне участь в таких потужних змаганнях і в складі «Піка Анаконди». Але після тренування я отримав запал азарту і віри в те що ми туди ідемо за перемогою! І весь час Листопада я вірив нашу перемогу!

 

P.P.S. Ми вже знаємо результати. Нажаль призи обійшли нас. Та я не засмучуюсь. Я отримав колосальний досвід і змогу перемогти себе. Невеличка гіркота залишилась, але з’явилось велике бажання наступного року знову позмагатись і перемогти!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *